Природа повертає на осінь.

16.08.2010

Місяць серпень – це символічна межа між літом і осінню. Природа справді повертає на осінь. Змінюється навіть колір неба. Раптово сідає сонце, з’являється нічна прохолода, особливо дошкульна після спекотного дня, іноді розпочинаються дощі, на деревах з’являється перше жовте листя… Вода в річці стає прохолодною, тож «після Іллі мужик з річкою прощається». Закінчується збір урожаю – жита, пшениці, ячменю, гороху, маку, вівса, інших польових культур, – жнива, як правило, завершувались до Спаса (19 серпня), а далі починали копати картоплю. У цей період селяни вже пекли хліб з нового врожаю, новий хліб чи зерно освячували в церкві на день cв. Пророка Іллі (2 серпня). У серпні найчастіше розпочинався озимий засів жита і пшениці. Від Іллі перестають роїтися бджоли, а мухи стають особливо кусливі – тому про язикатих і дратівливих дівчат казали “Куслива, як муха в Спасівку”.
Іще в серпні бувають особливі грозові ночі, які в народі називають «горобиними» – безперервні громи й блискавиці не дають заснути навіть горобцям, тоді перелякані птахи метушаться і голосно цвірінькають, чого не буває в звичайні ночі. У горобину ніч від жаху реве худоба, страшно буває і людям. Щоб припинилася гроза, люди перед образами запалювали страсну або стрітенську свічку, молились, щоб грім не запалив хату. Вірили також, що золото в землі утворюється від удару блискавки.
Серпень славиться ще й іншим красивим явищем – зорепадом. Вірили: якщо зірка перелітає по небу, то це десь дівчина вийшла заміж, коли ж зірка падає і зникає, не долетівши до землі, то це відьма підхопила її і сховала у глечик.
Багатий серпень і на свята – не тільки вся природа, але й кожна жива душа торжествує в дні Винесення Чесного Древа Хреста Господнього, Преображення, Успіння Пресвятої Богородиці. Ці свята встановлені Православною Церквою дуже давно, ще в перші віки християнства. Наприклад, свято Винесення Чесного Хреста (14 серпня) прийшло до нас із Візантії. Через хвороби, що часто траплялися в серпні, здавна утвердився в Константинополі звичай виносити з імператорського палацу у храм Святої Софії частину Хреста Господнього, що зберігалася у царській скарбниці. Упродовж двох тижнів цю святиню носили Константинополем для освячення міста та очищення його від хвороб. З того дня і аж до Успіння Пресвятої Богородиці творили літії (спеціальні молитви від голоду, мору, вогню, меча, нападу чужинців і за врожай плодів земних) – їх правили по всьому місту і пропонували Святий Хрест народові для поклоніння. Цим Хрестом освячували також і воду, щоб вона була чистою і щоб ішли дощі в посушливу пору року.
У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер, де освячували воду, і після цього всі купалися та купали худобу, щоб очиститись від духовних та тілесних недуг. У пам’ять про ці події на утрені в храмах виноситься для поклоніння Святий Хрест із вівтаря і покладається серед церкви, а після літургії відбувається освячення води. Обряду освячення води Українська Православна Церква надавала великого значення ще й тому, що, за переказом, саме цього дня 988р. прийняв Хрещення святий князь Володимир.
Цього дня Церква святкує пам’ять семи мучеників Маккавеїв, які постраждали 166 р. до Різдва Христового від нечестивого арійського царя Антіоха Єпіфана, який запровадив у Юдеї язичницькі звичаї та зганьбив храм Господній у Єрусалимі. Прихильники істинного Бога були засуджені і рішуче йшли на муки. Саме ім’я святих мучеників Маккавеїв дало назву свята, яке українською мовою звучить як «Маковея», або «Маковія». Однак асоціюється воно зовсім з іншими звичаями – освячувати в цей день пахуче зілля і васильки та всі городні квіти (гвоздики, купчаки, чорнобривці), а також маківки, в тому числі й дикий польовий мак. От і Маковія – освячення маку. Це неповторне видовище, коли люди, святково одягнені, з величезними букетами (крім згаданих квітів тут, у Києві, несуть айстри, жоржини, миколайчики й колосся жита) поспішають до церкви, і в метро, і в тролейбусах, і на всьому Подолі духмяно пахне васильками та чорнобривцями! І все це – згадка про те, що нині у Святому Хрещенні освятилася вся наша рідна земля – і вода, і зело, і плоди людської праці.
Це свято ще називають першим або медовим Спасом, бо цього дня в храмах також освячують мед. Колись пасічники до цього дня підрізали соти й несли в церкву освячувати стільники, і тільки після цього можна було скуштувати свіжого меду.
Після освячення квіти й головки маку клали за образи й зберігали до весни. Навесні мак розсівали по городу, а сухі квіти дівчата вплітали в коси, щоб не випадало волосся. Маковійський букет має захисну та лікувальну силу, оберігає дім від нечистих духів та злих людей, його використовують в народній медицині. Освячені на Маковія квіти під час посухи кидали в колодязь, щоб викликати дощ.
Городній мак – символ родючості, – був також обрядовою їжею цього дня. Майже по всій Україні пекли «шуляки» – пшеничні коржі, які ламали або кришили на дрібні шматочки в макітру і заливали густою медовою ситою з тертим маком. Це нагадує традиційну обрядову страву – кутю. Власне, це й є кутя. Лише зерна пшениці замінено пшеничним хлібом. Це дуже давня українська страва.
Перший Спас – проводи літа, коли починають відлітати у вирій ластівки, «відцвітають рози, падають холодні роси» – каже народне прислів’я. Суть свята – прославлення навколишньої природи та її Творця, висловлення подяки Небесному Богу за щедрі земні дари.
Преображення Господнє, що святкується 19 серпня – це велике дванадесяте свято, встановлене Церквою в 4 ст. на спомин про Євангельську подію – Преображення Господа нашого Ісуса Христа на горі Фавор. Її описують євангелісти Матфей та Лука зі слів очевидців – апостолів Петра, Якова та Іоана. Преобразившись під час молитви (лице Його засяяло, наче сонце, а одежа стала білою та блискучою, наче світло), Христос виявив учням свою Божественну природу. В той же час незвичайна біла хмара покрила Спасителя і голос Божий залунав з неї; «Це Син Мій Улюблений, що в Ньому Моє благовоління – Його слухайте!». Апостоли вперше відчули благодать Божу і сказали; «Добре нам тут!» – і побажали назавжди залишитись на горі Фавор. Так і кожна людина, душі якої торкнеться Божественна любов і благодать, назавжди бажає залишитись у молитві, у храмі. Це переживають усі неофіти віри. Але після того духовного преображення нам посилаються випробування – лінощі до молитви, непорозуміння, невдоволення різними обставинами в храмі і в житті, образи на людей… І ми нерідко забуваємо, що ми – християни… Все це – людські пристрасті, що повстають проти нас, бажаючи затьмарити радість спілкування з Богом. Але ми, будучи воїнами Христовими, повинні завжди їх перемагати! Кожна людина, і навіть кожен народ може досягти духовного преображення лише тоді, коли подолає земні пристрасті і пороки – гнів, ненависть, жадібність, корисливість, лінощі. Наповнившись божественним світлом, така людина освітлює навколо себе всіх і все – ось секрет спасіння. «Спасися сам – і коло тебе спасуться тисячі!» – навчає прп. Серафим Соровський. І серед нас є такі духоносні люди, що несуть лише світло, завжди і всюди випромінюють любов, у них немає ні тіні зла – це наші українські святі, і саме вони є духовними провідниками нашого народу.
Свято Преображення в різних народів збігалося зі святом плодів, а в стародавніх слов’ян це було свято збирання яблук. Тому цього дня у храмах освячують виноград, як символ плодів земних, а там, де він не росте – яблука. Крім яблук, на Україні на церковне подвір»я приносять жито, ячмінь, пшеницю, горох, огірки, картоплю, груші, сливи – все, що вродило на рідній землі. Священик після молитви благословляє плоди, за що вдячні парафіяни наділяють його т.зв. «початками» – потроху від кожного сорту. У моєму рідному селі на Хмельниччині існувала гарна традиція – наділяти яблуками, грушами, сливами, городиною тих, у кого не вродило, або в кого не було садка – щоб всі мали на Спаса яблучка. А особливу увагу приділяли немічним та старим людям – найкращим моральним вчинком вважалося занести на Спаса відро яблук стареньким сусідам чи тим, у кого є малі діти. І дуже суворо ставилися в селі до тих, у кого в саду «груші або яблука гниють під ногами, а людям не дасть!» – їх осуджувало все село, вважало не вартими уваги і доброго слова.
На Спаса святили також і мед у стільниках, а обрядовою стравою були пиріжки з яблуками (струдлі, завиванці).
Завершує цикл літніх свят ще одне дванадесяте свято – Успіння Пресвятої Богородиці. Воно встановлене Церквою на честь упокоєння, воскресіння та прославлення Божої Матері.
Після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа Діва Марія, як свідчать історики церкви, прожила ще 22 роки, до 55-го року нашої ери, доживши до 69 років свого земного віку. Жила Вона на Сіоні, в домі апостола Іоана Богослова, улюбленого учня Спасителя – так благословив Христос, коли страждав на Хресті. Вона часто відходила до молитви на гору Єлеон – місце вознесіння Ісуса Христа. Одного разу під час молитви перед Нею знову постав Архангел Гавриїл і приніс Їй радісну звістку, що через три дні Вона відійде до Свого Сина в безсмертя. На знак того, що над Нею не буде мати влади смерть тілесна, і що Вона, ніби сном заснувши на деякий час, скоро прокинеться і побачить у славі Сина Свого, Архангел вручив Діві райську пальмову гілочку, Мати Божа надзвичайно зраділа цій звістці.
І от при кончині своїй забажала Вона бачити всіх апостолів, які розійшлися по всій землі з проповіддю християнства, щоб попрощатися з ними. Поки Вона готувалась до похорону – прикрашала світлицю, запалювала світильники, Іван Богослов повідомив усіх родичів та всіх християн, що жили в Єрусалимі та його околицях, і багато людей прийшло до Божої Матері. Вона просила усіх не плакати за Нею, а радіти, адже, стоячи біля Престолу Божого, поруч зі своїм Сином, Вона зможе молитися за весь світ, бути всім помічницею і заступницею. Богородиця також просила поховати Її тіло у Гетсиманському саду, де були гробниці її батьків та cв. Йосифа Обручника.
Поки Вона це говорила, почувся шум, подібний до гуркоту грому, і хмари оточили дім cв. Іоана Богослова. Це за велінням Божим Ангели підняли на хмарах апостолів, що в цей час перебували в різних кінцях світу, і принесли їх до Єрусалиму, поставивши перед дверима обителі Матері Божої. Святі апостоли самі вельми дивувалися з такого дива. До них вийшов Іоан Богослов, радісно привітав їх і повідомив про подію, заради якої зібрав їх Господь. Апостоли дуже засмутились, але Матір Божа втішила їх обітницею, що після смерті вони Її ще побачать.
І ось настав 15 день серпня і наблизився час відходу Пресвятої Богородиці – була третя година дня. У світлиці горіло багато світильників, усі апостоли возносили хвалу Богові. Діва Марія лежала на прикрашеному одрі, чекаючи приходу Сина Свого. Несподівано в світлиці засяяло світло Божественної Слави, що затьмарило всі свічки. Ті, хто це бачив, жахнулися – покрівля дому розкрилася, через неї зійшов з небес Цар Слави з усіма небесними ангелами і душами померлих пророків і праведників. І Матір Божа з духовною радістю і молитвою передала Свою душу в руки Господа, при цьому Вона немовби заснула солодким сном… І відразу почувся ангельський спів – так ангели проводжали душу Божої Матері, яку ніс Її Син в небесні оселі. Саме так цю хвилину зображають на всіх іконах Успіння Божої Матері.
Прийшовши до тями, апостоли побачили тіло Богородиці. Лице Її сяяло, немов сонце, від одру линули дивовижні пахощі. Цілуючи Її тіло, хворі одужували, сліпі прозрівали, глухим відкривався слух, криві випрямлялись, – всяка хвороба зникала від дотику до одру Божої Матері.
А далі розпочалась урочиста процесія – святі апостоли Петро, Павло, Яків та інші несли на руках одр з тілом Богоматері. Попереду Іоан Богослов ніс райську гілочку, що випромінювала сяйво. Решта ж віруючих із свічками й кадилами йшла поблизу, оточуючи одр. Усі співали псалми та молитви, а заспівував апостол Петро. Над одром пливло дивне сяйво, схоже на золотий вінець, і в повітрі звучав ангельський спів. Цю процесію православні віруючі символічно відтворюють в день Успіння Божої Матері, увечері, коли відправляється чин похорону Богородиці з урочистим обнесенням Плащаниці навколо храму.
Тільки пізно ввечері святі апостоли змогли покласти пречисте тіло до гробу – всі присутні намагалися оплакати й обцілувати його на прощання. Та й після того віруючі не залишили Гетсиманського саду, апостоли ж, приваливши гріб величезним каменем, пробули біля нього ще три доби, співаючи псалми день і ніч.
По особливому Божому промислу один лише апостол Фома не був на погребінні Божої Матері, – він прибув до гробу на третій день і вельми тужив та плакав, що не побачив цієї надзвичайної події. Святі апостоли співчували йому і вирішили відкрити гріб, щоб він міг поклонитися тілу Пресвятої Богородиці і одержати втішення. Але коли відкрили гріб, то жахнулися – тіла Богоматері в ньому не було, лежали тільки похоронні покривала. Приголомшені, апостоли молились Господу, щоб відкрив їм таємницю зникнення тіла Божої Матері. Увечері вони сіли, щоб підкріпитися їжею. Раптом почувся ангельський спів. Піднявши очі, вони побачили Матір Божу, що стояла на повітрі в оточенні Ангелів, осяяна невимовним світлом. Вона промовила; « Радійте, бо я з вами по всі дні!». З того часу вони як самі увірували, так і Церкву Святу навчили вірити, що Матір Божу на третій день після погребіння воскресив Її Син і взяв з тілом на небо. Знову ввійшовши до гробу, святі апостоли взяли Плащаницю (полотно, в яке було загорнуте тіло) для втішення вірних і як належне свідчення воскресіння Божої Матері. Після завершення всіх цих чудес святі апостоли так само на хмарах повернулись кожен у ту країну, звідки був узятий під час проповіді Євангелії.
Описані численними очевидцями та свідками події запевняють нас у тому, що Матір Божа справді є заступницею і Матір’ю всього світу, що Вона справді перебуває на небесах, і що кожна людина, проживаючи життя своє у святості, може досягти такої досконалості, що смерть і тління не будуть владні не тільки над її душею, але й над тілом, адже Діва Марія була, як і ми всі, народжена на землі, земними батьками.

Людмила Іваннікова.

Коментування не дозволено