Головна сторінка

На території Бучанської школи – інтернату діє духовний православний центр «Агнець», створений кандидатом богословських наук, протоієреєм Миколою Кригіним. Центр займається духовно-моральним вихованням молоді та відродженням культурних цінностей. Про свої досягнення та плани на майбутнє розповідає його засновник і наставник.

Коли і як був створений духовний центр? Кому належала ідея створення?
Я давно займаюся організацією недільних шкіл. Починав у Києві при Володимирському соборі, у храмі Покрови Пресвятої Богородиці Солом’янського району, для дітей з особливими потребами в соціальних центрах міст Києва: по вул. Льва Толстого та на Теремках. Здавна у мене був задум збудувати церкву для дітей – дитячий храм. Спершу, планували будівництво у Києві біля метро Либідська, але потім поспілкувалися з благодійниками і вирішили, що, мабуть, найкраще його можна буде зробити в школі – інтернаті. Дирекція школи з великою радістю сприйняла цю ідею. Читати далі…

1. Яке призначення посту?

1. Викорінення пристрастей і похотей. 2. Досягнення стриманості й помірності. 3. Приготування до загробного рівноангельського життя. «Бо Царство Боже не їжа та пиття» /Рим. 14, 17/ Молитва твориться з увагою особливо під час посту, тому що тоді душа буває легша, нічим не обтяжується й не пригнічується згубним тягарем задоволень. Читати далі…

Молодість – це час, коли людина здійснює одне з найбільших своїх відкриттів: пізнає самого себе. Щоб не спотикнутися об життєві каміння – питай поради в старших. Якщо повною мірою шанувати мудрість стариків, в житті було б набагато менше юнацької глупоти, яка йде від незнання життя, самовпевненості, необачності… В. СУХОМЛИНСЬКИЙ.
“Працюючи у навчальному закладі, я неодноразово спостерігав дивне явище швидкого фізичного ,,старіння” окремих студентів. Юнаки і дівчата приходили до вузу молодими, юними, красивими, але вже через декілька років виглядали значно старшими за свої 20. А ще через кілька років на вигляд їм важко було дати менше 30. Водночас інші студенти лише розквітали своєю молодістю”. Читати далі…

У цьому концтаборі було дуже багато різних “релігійників”, які потрапили сюди за свої переконання. Одні поводили себе обережно, уникаючи конфліктів з начальством, інші відверто і щиро сповідували свою віру, всім нагадуючи про Бога. Особливо відверто й сміливо поводили себе черниці на чолі з священиком Березкіним. Вони відмовлялися від усякої роботи, сиділи на голодному пайку, часто потрапляли до ізолятора і каралися різними штрафами. Але щойно сповідниці виходили з ізолятора і з’являлися в таборі, знову він оживав і ставав полем їх церковного благовісництва. Особливо запалювались черниці в дні великих свят.
І ось на Різдво вони також розсипались по бараках і стали Христа славити (колядувати). Читати далі…

Один житель Константинополя, благочестивий старець Микола, люблячи усією душею святителя Миколая, щороку святкував день його пам’яті і приносив яку-небудь пожертву. Але достатки його були надто мізерні. Якось, не маючи нічого, щоб на свято свого святого подати милостиню, він почав говорити про це зі своєю дружиною. Та дала йому килим, зітканий нею самою, і сказала: «Ось тобі килим. Продай його і купи, що потрібно до свята!» Микола з радістю прийняв пораду й пішов продавати килим. Читати далі…

Гуде й стогне завірюха… Вітер зі свистом проноситься по полю, замітає сніг і вихорем крутить його. Горе подорожньому в таку негоду!.. Дороги всі замело, сніг засліплює очі, холод пронизує до кісток тіло, голками впивається в обличчя. Свіжий слід покривається білою пеленою, а вітер летить далі, жалібно завиваючи, як зграя голодних вовків…
Великою дорогою від повітого міста N ішов молодий чоловік у некритому дубленому овечому кожусі і з полотняною торбою за плечима. Незважаючи на люту негоду, він сміливо й бадьоро крокував уперед з надією на те, що під вечір дістанеться до свого села, до рідної і теплої хати, де на нього чекають мила й улюблена дружина, дітки-малюки і старий батько… Читати далі…

На початку IV століття після Різдва Христового Римською імперією управляв нечестивий імператор Максиміан, відомий своїми страшними гоніннями на християн.
На сході імперії на той час у малоазійському місті Іліополі Фінікійському жив знатний і багатий чоловік на ім’я Діоскор. За вірою він був язичник і мав велике горе. Його дружина померла незадовго після пологів, народивши чудесну дівчинку. Назвали її Варварою, що на грецькій мові означає чужоземка. Всю свою батьківську любов, всі свої турботи Діоскор зосередив на своїй єдиній донечці-сирітці. Читати далі…

Святий апостол Андрій Первозваний особливо шанований українським народом. Хоча за своєю етнічною приналежністю він і близько не був українцем, його вважають «своїм», «рідним». Адже, святе передання говорить, що саме апостол Андрій був першим, хто проповідував Христове вчення на території нашої країни. Це саме він плив по Дніпру-Борисфену на Північ, дістався київських круч й передрік заснування великої святині – «матері городов руських», Богом береженої столиці нашої держави міста Києва.
Святий апостол Андрій походив з галилейського міста Віфсаїда, був сином юдея, на ім’я Іона та рідним братом святого первоверховного апостола Петра. Читати далі…

Свята Великомучениця Катерина народилася в єгипетському місті Олександрія в 282 р. Батьки її, хоч і походили з царського роду – були таємними християнами. Вони змогли дати дочці блискучу освіту. У сімнадцятирічному віці Катерина вже досконало знала твори багатьох давніх письменників і філософів, таких, наприклад, як Вергілія, Гомера, Аристотеля й Платона. Крім того вона вивчала твори Асклепія, Гіппократа й Галена – найвідоміших на той час лікарів. Добре оволоділа ораторським мистецтвом і діалектикою, знала кілька мов. Прославилася своїм розумом та вродою. Читати далі…